ПОРАДА

Полтавська обласна сільськогосподарська дорадча служба

  • Курси валют НБУ

    Завантажую...
    Курсы НБУ на сегодня
  • Новини економіки

  • Друзі сайту

Барбарис: лікувальні властивості і розмноження

Автор: Василь Дутка Видано: 5 жовтня 2011

Відомо близько 200 видів барбарису. Найбільш поширений і має господарське значення барбарис звичайний. У народі його ще називають Квасниця, кисла ягода, кислий терен.

Барбарис використовується як плодова, лікарська і декоративна рослина. Плоди споживають свіжими або після переробки у вигляді варення, желе, напоїв.

Лікувальні та оригінальні смакові якості барбарису зумовлені наявністю в них цукрів (4-7%), органічних кислот (до 7%), вітамінів: С (до 172 мг%), Р (до 500 мг%) і Е (близько 40 мг% ), а також дубильних речовин і барвників. Насіння містить до 15% масла. Майже у всіх частинах рослини, особливо в коренях, знайдені алкалоїди (берберин, оксіканатін тощо), що мають лікувальне значення. Кора і коріння містять барвники, які використовують для фарбування вовни в лимонно-жовтий, а шкіри – в червоно-жовтий колір.

У народній медицині ягоди барбарису з давніх часів використовували як жовчно- і сечогінний засіб, а також від цинги і коліту, сухе листя, коріння і кору – при жовтяниці, захворюваннях печінки, нирок, ревматизмі, плевриті, туберкульозі, як заспокійливий і бактерицидний засіб, а також для полоскання від запалення ясен.

Барбарис – гарний медонос. Мед жовтого забарвлення, має приємний смак.

Дуже декоративна рослина. Добре витримує умови міста і підстригання. Використовується в бордюрних насадженнях і для створення живоплоту. Чудову жовту деревину рослини завдяки твердості використовують для виготовлення дрібних виробів.

Ботанічна характеристика.

Барбарис звичайний - це кущ висотою до 2,5 м, складається з багатьох тонких дугоподібних пониклих буро-сірих пагонів, які несуть на собі численні трійчасті колючки довжиною до 2 см.

Листя завдовжки до 4 см і шириною до 2 см на коротких черешках розміщені пучками. Суцвіття розвиваються на верхівках укорочених пагонів. Квітки жовтого кольору зі своєрідним запахом, зібрані в кисті по 10-25 шт., в діаметрі 6-8 мм.

Плоди – яскраво-червоні довгасті ягоди масою 0,15 – 0,35 г з кількома коричневими насінинами. Дозрівають в кінці вегетації, опадають після морозів.

Барбарис амурський – гіллястий чагарник, гілки якого засадили трироздільними колючками. Листя у барбарису амурського до 10 см, оберненояйцевидні, з шипуватими колючими зубчиками, суцвіття – пониклі кисті, квітки жовті, пелюстки їх виїмчасті. Ягоди овальні, червоні, кислі, з 2 насінинами. Цвіте в травні-червні. Плоди дозрівають в серпні-вересні.

Поширення.

Барбарис амурський розповсюджений у Приморському та Хабаровському краї, барбарис звичайний – на півдні Європейської частини країни, в Криму, Передкавказзя.

Місце проживання.

Барбарис амурський зростає в змішаних і широколистяних лісах, барбарис звичайний широко культивується як декоративна рослина.

Розмноження барбарису.

Барбарис розмножують насінням, живцями, окуліруванням, відсадками, поділом куща.

Насіннєве розмноження барбарису.

Висівають насіння барбарису як навесні (в квітні), так і восени (у жовтні). Готуючи насіння барбарису до весняного висіву, їх протягом 90 – 100 днів тримають у вологому піску при температурі 0-5 °С. Восени ж висівають без попередньої підготовки. Глибина висіванння 2-3 см. Коли сходи барбарису можна відрізнити від виходів бур’янів, ділянку виполюють і тримають в рихлому стані, при необхідності поливають. Сіянці пересаджують на постійне місце через рік-два.

Розмноження барбарису зеленими живцями.

У барбарису, як і у інших рослин, зелені живці укорінюють в закритому ґрунті при високій вологості повітря. Для цього можна використовувати плівкове укриття. Найкращий термін зеленого живцювання барбарису припадає на II-III декади червня. З цією метою відбирають пагони поточного року і нарізають із них черенки довжиною 8-15 см, видаляючи на них нижнє листя. Потім їх в’яжуть у пучки і нижніми кінцями занурюють на 2,5-3 см в 0,01-0,015%-ний розчин індолілмасляної кислоти. Так їх залишають на ніч.

Вранці живці барбарису виймають з розчину, промивають водою і висаджують для вкорінення в зволожений субстрат, що представляє собою 3 – 4-сантиметровий шар суміші піску і торфу, узятий в рівних частинах. І розміщений він не менш ніж на 20-сантиметровому шарі грунтосуміші, яку готують з структурованого ґрунту, перегною, торфу і піску в співвідношенні 1:1:1:0,5.

Садять живці барбарису на глибину 2,5-3 см за схемою 7х5-7 см. Після посадки відразу ж поливають. До появи коренів потрібно стежити, щоб на листках постійно була тонка плівка води. Коли виросте корінь, рослини поливають вже не так часто, але великою кількістю води. Через 2-3 тижні після вкорінення їх відкривають, спочатку на короткий, а потім на більш тривалий термін. Ще через 2-3 тижні укриття зовсім знімають.

Найкращим для живцювання барбарису виявився термін, коли сума ефективних температур досягала 780 – 850 °С. За середньо багаторічними даними – це друга декада червня.

Щеплення барбарису

Найцінніші форми барбарису розмножують щепленням. Хороші результати отримують при літньому щепленні барбарису окуліруванням. Техніка окулірування така ж, як і для інших плодових культур. Окулірують сіянці на другий рік після висіву насіння. Кращий строк окулірування – з 1 по 20 серпня. Догляд загальноприйнятий.

Заготівля.

Листя збирають в травні-червні, коріння – пізньою восени. Листя, кору і коріння колись часто застосовували в медицині. В даний час використовується тільки кора коренів (Cortex Radices Berberidis).

Хімічний склад.

Всі органи барбарису звичайного містять алкалоїди. З кори коріння і листя виділений алкалоїд берберин. У корі коріння барбарису звичайного і різноножкового (Вerberis heteropoda Schrenk), крім берберина, знайдені також алкалоїди оксіакантін, пальматин, колумбамін, леонтінам, ятроріцін, берберрубін. Встановлено також наявність ефірного масла і дубильних речовин. Барбарис сибірський (Вerberis sibirica Pall.) містить до 0,3% алкалоїдів. З алкалоїдів барбарису на сьогодні в медицині застосовують лише берберин. Він відноситься до похідних ізохіноліну. Це кристалічний порошок яскраво-жовтого кольору, мало розчинний у воді і спирті. Берберин – хімічно активний алкалоїд, здатний давати різні модифікації. На основі берберину розробляються препарати, що володіють специфічною протипухлинною і противолейкозною активністю. Отримати берберин синтетичним шляхом не вдається.

Зберігання. Термін придатності сировини 3 роки.

Інші публікації в рубриці Рослинництво:

Написати коментар